Кремешна Т. І.,
к. п. н., доцент кафедри
інструментального виконавства
УДПУ імені Павла Тичини
ЕМОЦІЙНАСТАЛІСТЬ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ
За визначенням американського психолога А. Бандури, будь-який спосіб, що понизить емоційну напругу, повисить самооцінку, рівень впевненості у собі, віру людини в свою здатність справитись з проблемою, а отже сприятиме підвищенню рівня самоефективності [1]. Виходячи з цього положення, ми відносимо емоційну сталість до важливої особливості педагогічної самоефективності, адже лише впевнений у собі та духовно розвинений педагог здатен отримувати задоволення від своєї професії, володіє високим рівнем працездатності, активності, творчості, прагне до самовдосконалення. Вчитель з високим рівнем педагогічної самоефективності намагається успішно вирішувати поставлені перед ним завдання не залежно від впливу на них негативних факторів, зберігає самовладання та залишається для учнів прикладом в особистісному плані.
Серед негативних наслідків підвищеної напруженості виділяються прояв у педагога грубості, нестриманості, приниження учнів під час спілкування з ними. Постійна дія напружених факторів професійної діяльності визиває у емоційно нестійких учителів погіршення їх результатів, пониження працездатності, здійснення нехарактерних помилок, зниження показників психічних процесів (пам’яті, мислення, уваги), що суттєво сприяє пониженню самоефективності педагогів. Важливо, що агресивна реакція вчителя суперечить педагогічній доцільності впливу на учня і являється причиною прогресуючої невротизації школярів. Крім того, часте повторення неблагоприємних емоційних станів призводить до закріплення негативних особистісних якостей учителя (дратливості, тривожності, песимізму і т. д.), що також має негативний вплив на ефективність педагогічної діяльності та взаємовідношеннях педагога з дітьми та колегами.
У протилежність до цього, емоційна сталість сприяє впевненості вчителя у собі, його високій самооцінці (позитивній оцінці себе як здібного педагога, що заслуговує на повагу), що впливає на формування високого рівня педагогічної самоефективності. Відомо, що вчителі з низькою самооцінкою власної професійної компетентності неадекватно сприймають себе та оточуючих, характеризуються підвищеною тривожністю, що негативно відображається на всьому педагогічному процесі. Володіючи позитивним самовідношенням та високим рівнем самоефективності, педагог має позитивний вплив на самооцінку та самовідношення дітей, стимулює в них прагнення до успіхів в учбовій діяльності, має розвиваючий вплив на їх особистість.
Основним фактором, який стимулює розвиток емоційної напруги є напружена ситуація педагогічної діяльності. Більшість дослідників дотримуються думки, що причини напруженості педагогічної діяльності зумовлені об’єктивними та суб’єктивними причинами. Під об’єктивними причинами розуміють зовнішні умови ситуації, її складність (завантаженість робочого дня, зіткнення з новими, складними ситуаціями, підвищені інтелектуальні навантаження). До суб’єктивних причин відносять особистісні характеристики – особливості особистості, які провокують підвищену чутливість людини до певних професійних складностей (мотиваційні, емоційні, соціальні та ін.). Таким чином, вплив напруженої ситуації на діяльність людини залежить не лише від характеру задачі, зовнішніх обставин, а й від індивідуальних обставин людини, мотивів її поведінки, досвіду, знань, навичок, основних особливостей нервової системи.
Дослідники А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, М. М. Рибакова, І. І. Риданова та ін. до напружених ситуацій педагогічної діяльності відносять:
– ситуації взаємодії вчителя з учнями на уроці (порушення дисципліни та правил поведінки на уроці, непередбачувані конфліктні ситуації, ігнорування вимог учителя, і т. д.);
– ситуації, що виникають при взаємовідношеннях з колегами та адміністрацією школи (різкі розходження в думках, перенавантаженість дорученнями, надмірний контроль за навчально-виховною роботою тощо);
– ситуації взаємодії учителя з батьками учнів (розходження в оцінці учня учителем та батьками, неувага зі сторони батьків до виховання дітей тощо) [2, с. 9].
Несприятливий вплив напружених факторів викликає у педагога подвійний стрес: інформаційний (пов’язаний з інформаційними перенавантаженнями, необхідністю швидкого прийняття рішень при високому рівні відповідальності за наслідки) та емоційний стрес, що характеризується виникненням емоційних відхилень, змін у характері діяльності, порушень поведінки.
Формуванню готовності до напружених ситуацій педагогічної діяльності може сприяти розвиток навичок аналізу та вирішення проблемних педагогічних задач та ситуацій. Аналіз підвищує інформованість студентів про можливі напружені ситуації майбутньої діяльності, сприяє моделюванню відповідних норм поведінки.
З метою формування емоційної сталості, важливо навчити студентів способам конструктивного вирішення конфліктів, які направлені на особистісне зростання учнів, орієнтовані на гуманістичну систему виховання, демократизацію взаємовідношень з дітьми. Продуктивне вирішення конфліктної ситуації передбачає сприйняття її як творчої задачі, перегляд власної позиції та внутрішню перебудову, гармонізацію спілкування на основі позиційного зближення сторін. Деструктивні конфлікти, які характеризуються використанням механізмів психологічного захисту, призводять до відчуження учасників навчального процесу, втрати авторитету вчителя, що є вагомою перешкодою на шляху здійснення ефективної педагогічної діяльності. Встановлено, що деструктивний конфлікт пов’язаний з такими особистісними характеристиками вчителів, як низька емоційна сталість, неузгодженість самооцінки, орієнтація на негативні сторони інших людей.
Для зняття надмірної емоційної напруги в педагогічній діяльності велику роль відіграє робота по підвищенню рівня таких якостей майбутніх учителів, як експресивність, емоційна гнучкість, емпатія.
Так, при здійсненні педагогічної діяльності важливо знати і помічати особливості власної експресії: свободу чи скутість рухів, одноманітність чи гнучкість інтонацій і т. д. Емоційна пасивність учителя, відсутність яскравої емоційності, вираженої в мові, міміці, пантоміміці, визиває незадоволеність шкільним уроком, небажання викладати, що призводить до низької самоефективності педагога. Серед форм експресії виділяються наступні:
– м’яка, для якої характерне витончене володіння мімікою обличчя, перевага спокійних форм, без різких рухів очима, бровами, губами. В той же час обличчя достатньо рухливе й виразне, рівна й спокійна інтонація голосу. Рухи корпусу, рук та голови відповідають змісту мови, жести спокійні й витримані;
– в’язка експресія відрізняється недостатнім емоційно-інформаційним навантаженням та комунікабельністю. Оточуючі звичайно відчувають ускладнення при розпізнаванні емоцій, що виражаються у «в’язкій» формі. Така експресія виявляється у невиразній міміці, в одноманітності голосових інтонацій, скутих рухах;
– жорстка експресія характеризується одноманітною мімікою обличчя (обличчя-маска) чи надмірним його реагуванням на оточуюче. При жорсткій експресії голос звучить одноманітно, на одній ноті. Корпус, руки, голова перебувають в напруженні й малорухомі, чи рухаються різко, нервово. При жорсткій експресії емоційна енергія не виходить назовні, а супроводжується потужними навантаженнями на різноманітні групи м’язів та внутрішні органи [2, с. 49].
Відомо, що емоційний та фізичний стани людини взаємопов’язані, та взаємно впливають один на одного. Тому стає очевидним, що для здійснення ефективної професійної діяльності, впевненості в собі, майбутній учитель потребує спеціально направленої роботи над мовою експресії, яка суттєво впливає на його емоційний стан. Для досягнення позитивних результатів необхідна експресивно виражена доброзичливість, відверта й відкрита посмішка, яка спонукає на діалог, сприяє встановленню контакту з учнями. Важливо, щоб мова експресії вчителя володіла м’якими формами, була достатньо зрозумілою, виразною, «заряджала» учнів позитивними емоціями.
Принципове значення для професійної діяльності вчителя має емоційна гнучкість, яка проявляється у здатності «оживляти» справжні емоції, контролювати негативні, проявляти гнучкість поведінки, нестандартність, творчість. Позитивне, комфортне спілкування вчителя з учнями підвищує його самоефективність, приносить задоволення від роботи. Емоційна гнучкість проявляється в ініціативності та динамізмі, вмінні легко встановлювати емоційний контакт з іншими, швидко реагувати на зміни в ситуації та змінювати стратегію свого педагогічного впливу. З іншого боку, емоційна гнучкість – це здатність учителя правильно розуміти, відверто приймати переживання учнів, проявляти по відношенню до них теплоту та співучасть, тобто емпатійні якості особистості.
Емпатія – системне утворення, яке включає в себе відображення та розуміння емоційного стану іншої людини, співпереживання, співчуття, активну допомагаючу поведінку. Ця здатність педагога знаходить своє вираження в таких характеристиках, як доброзичливість, повага до дітей, чуйність, турбота, емоційна сприйнятливість та розуміння.
Основу емпатії складають емоційна чуйність, свідомість та раціональне сприйняття оточуючого. Раціональне в емпатії проявляється в співпричетності – в розумінні іншого, спостережливості, сприйманні якостей та станів оточуючих. Емоційний компонент емпатії пов’язаний з розумінням іншого на основі власного емоційного досвіду, за допомогою емоційних асоціацій. В той же час емпатія – це здатність до співчуття: вміння відобразити почуття, сприйняти його, не розчиняючи повністю почуття іншого в своїх власних, тобто це поняття має більший відтінок інтелектуальності, ніж емоційності. Це є важливою умовою для запобігання синдрому «емоційного вигорання».
Для вчителів з нерозвинутими емпатійними якостями притаманна педагогічна безтактність, нездатність поставити себе на місце дитини, їм властиві невиправдані покарання, моралізація.
Як і будь-яке емоційне явище емпатія піддається розвитку та вдосконаленню. Цю здатність вчителя необхідно розвивати за допомогою спеціальних навчаючих та корекційних програм. Серед основних умов розвитку емпатійних якостей особистості виділяються: включення суб’єкта в конфліктну систему відносин, здатність актуалізувати гуманістичну направленість на іншу людину. Цьому сприяють проведення тренінгів синзитивності, вирішення проблемних педагогічних задач, рольові ігри.
Отже, емоційна сталість є важливою умовою підвищення рівня педагогічної майстерності вчителя, становлення його емоційної зрілості, впливає на імідж педагога, його адекватну самооцінку, а отже й на професійну самоефективність. Для наявності позитивної самоефективності в діяльності педагога повинен бути присутній педагогічний такт, самоконтроль емоційного стану та зовнішньої експресії, емпатійні якості.
Список використаних джерел:
1. Bandura, A. (1995). Exercise of personal and efficacy in changing societies. In A. Bandura (Ed.), Self-efficacy in changing societies. New York: Cambridge University Press.
2. Семенова Е. М. Тренинг эмоциональной устойчивости педагога / Е. М. Семенова. – М., 2002. – 224 с.
3. Словарь практического психолога /Сост. С.Ю. Головин. – Минск : Харвест, 1998. – 800с.