Під склепінням іллінських вечорів, де шелестять тополі й дзвенить тиша, неначе тремтить на струнах вітру пісня – та, що народилася з глибини серця і розлилася світом. Тут, у серці України, розпочався IX Міжнародний фестиваль-конкурс вокально-хорового мистецтва імені Валерія Іжевського – величне дійство, у якому сплелися голоси народів і душі культур.
Цьогоріч у святі пісні взяли участь представники з 14 областей України та 9 країн світу: Великої Британії, Данії, Іспанії, Канади, Латвії, Німеччини, Молдови, Румунії та Швейцарії. І хоч усі говорили різними мовами, одна була спільною – мова музики, мова серця, мова правди.
Бо пісня – це більше, ніж слова й ноти. Це сповідь народу, його пам’ять, його сила. Вона йшла з українцями крізь вітри вигнання, крізь бурі війни, через жорна історії. Пісня – як колиска, як молитва, як клич до боротьби. І саме так – чисто, дзвінко, гідно – звучала вона над Собом, над землею, що зберігає голос предків.
Особливою гордістю стала участь Народного хору «Кобзар» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини під орудою маестро Василя Семенчука. Їхній виступ, збагачений супроводом інструментального ансамблю «Музичні візерунки» (керівник – Владислав Гусак), здобув високе визнання – звання лауреата ІІІ ступеня. Це не лише нагорода – це символ шани до традиції, вірності музиці й незламності духу.
Цей успіх був би неможливий без нашого головного оберега – Збройних Сил України. Завдяки їхній мужності, українська пісня й далі звучить вільно, гордо, щиро.
Ми дякуємо нашим Захисникам і Захисницям за змогу творити під мирним небом, хоч і здобутим такою ціною.
Слава українській пісні, що не вмирає!
Слава народові, що співає, навіть тоді, коли навколо – грім!
Слава Україні!
