19 листопада 2025 року художній музей Умані на мить перетворився на живе серце української пісні. У його стінах зійшлися два яскраві творчі світи – народний хор «Кобзар» під орудою Василя Семенчука та інструментальний ансамбль «Музичні візерунки», яким керує Владислав Гусак. Студенти та викладачі факультету мистецтв УДПУ імені Павла Тичини дарували присутнім не просто концерт – вони відкривали двері до нашої національної душі.
Упродовж години гості мандрували особливим простором – там, де звучить те, що не підвладне жодній силі, де не схиляється навіть перед війною, – українська пісня. Хор «Кобзар» творив диво: у їхніх голосах бриніли сміх і сльози, ніжність першого кохання й гостра гіркота втрат. У цих мелодіях оживали давні легенди та сьогоденні переживання, а між піснями, наче подих землі, звучали поетичні рядки, народжені з болю й надії.
Такі концерти – не просто мистецькі події. Це культурно-просвітницька місія, що нині має особливу вагу. У час, коли Україна виборює свободу у війні з російським агресором, наша пісня стала оберегом. Вона – щит, молитва, голос пам’яті й незламності. Зберігати й оновлювати її – означає берегти живу суть нашої культури. Хоровий спів робить це відчутним як ніколи: він єднає серця, множить силу кожного голосу й перетворює звук на спільну віру.
Коли раптом зникло світло, зала, наповнена вдячними глядачами, засяяла кількома ліхтарями – і цього виявилося достатньо, щоб пісня спалахнула ще яскравіше. Вона розбивала темряву й линула догори, немов промінь, що очищує небо від зла над нашою Україною.
Особливо пронизливо звучало соло Тетяни Мазур у пісні «Степом» – його відлуння ніби розтало десь за обрієм. Валентина Гаврильченко наповнила твір «Були в пана бджоли» таким ангельським сяйвом, ніби старовинна колядка знову народилася перед очима. Поетичні слова Наталії Сорокіної перепліталися зі струнами бандури Ярослави Косич, створюючи ніжний, барвистий вінок емоцій.
Прозвучали й два «ОБЕРЕГИ» – Святослава Вакарчука та Тетяни Мазур – в обробці Василя Семенчука. Вони засвітили залу внутрішнім вогнем, а за мить у ній уже хвилювався могутній Дніпро й здіймалася над ворогом непереможна «Червона калина».
Це було дійство, що подарувало принаймні годину щирого хвилювання, світла й духовного очищення.
Нехай цей концерт стане нагадуванням: українська пісня жива. Вона з нами, в нас – і разом із нами перемагає.
Слава Україні!
