У березні вся Україна відзначає шевченківські дні. Значення Т. Шевченка для українського народу важко переоцінити. Постать його в очах культурного світу зростає з року в рік. Як скарб дорогоцінний, як святиня лишаються для нас його твори, це книга буття українського народу. Вони піднімають національний дух української нації.
4 березня студенти факультету мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини долучилися до “Шевченківських читань”, метою яких стало декламування віршів великого Кобзаря. Символічно захід відбувся у сквері імені Тараса Шевченка, де кожен бажаючий міг зачитати вірша.
Наші студенти продекламували твір «Русалка». Ця красива поема використовує фольклорні елементи. Вірш занурює читача в казку, але так само, як і всі твори Шевченка, пронизана почуттями і драмою. Історія з такою красивою назвою нагадує нам мультфільми та казки про прекрасних морських німф, але Шевченко вклав в короткий твір набагато більше сенсу.
РУСАЛКА
«Породила мене мати
В високих палатах
Та й понесла серед ночі
У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
Зо мною, малою:
«Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі,
А я вийду гуляти з ним,
А ти й залоскочеш.
Залоскочи, моє серце:
Нехай не сміється
Надо мною, молодою,
Нехай п’є-уп’ється
Не моїми кров-сльозами —
Синьою водою
Дніпровою… Нехай собі
Гуляє з дочкою.
Пливи ж, моя єдиная.
Хвилі! мої хвилі!
Привітайте русалоньку…» –
Та й заголосила,
Та й побігла. А я собі
Плила за водою,
Поки сестри не зустріли,
Не взяли з собою.
Уже з тиждень, як росту я.
З сестрами гуляю
Опівночі. Та з будинку
Батька виглядаю.
А може, вже поєдналась
З паном у палатах?
Може, знову розкошує
Моя грішна мати?»
Та й замовкла русалочка,
В Дніпро поринула,
Мов пліточка. А лозина
Тихо похитнулась.
Вийшла мати погуляти —
Не спиться в палатах.
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала.
І згадала, як купала
І як примовляла.
Та й байдуже. Пішла собі
У палати спати.
Та не дійшла,— довелося
В Дніпрі ночувати.
І незчулась, як зуспіли
Дніпрові дівчата —
Та до неї, ухопили
Та й ну з нею гратись,
Радісінькі, що піймали.
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали..
Та й зареготались.
Одна тілько русалонька
Не зареготалась.
[9 серпня 1846, Київ]
