Напередодні Великодніх свят 21 квітня 2022 року в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини для дітей середнього шкільного віку та їхніх батьків, які вимушено переїхали в наше місто з інших регіонів нашої країни через військові дії, влаштували майстер-клас із писанкарства. Їх навчали створювати писанки.
Усіх присутніх ознайомили з історією виникнення писанок, традиціями та технологією їх створення. «Писанка – це неповторне багатство, яке треба берегти як неоціненний скарб і пишатися ним перед усім світом».
У багатьох духовних вченнях існує образ світового (космічного) яйця, з якого виникає Всесвіт, або народжується Бог-творець. У праукраїнців яйце було початком всього, прообразом космосу; вони вірили, що весь світ є подібним до великого яйця: з однієї частини шкаралупи утворилася Земля, з другої – небо, з жовтка – Сонце і зорі, з білка – Місяць.
Писанка – символ весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду, символ сонця, тепла і вічності… Це маленьке диво, створене руками народного генія. Її дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, краси, сили, врожаю, застосовували, як запобігання від стихійного лиха.
Своїм корінням історія писанкарства сягає дохристиянських часів. Вона тісно пов’язана зі старими українськими віруваннями, а також із народним календарем, що базувався на сонячному циклі і якому відповідало свято Великодня. Саме в День Воскресіння Христового святкували перемогу сонця над темрявою, життя над смертю, весни над зимою і як сонячний символ дарували «красні яєчка».
Вміст яйця в писанках ніколи не видували. Яйце ж – символ життя, тож як же можна його забирати!
Варто нагадати, що в Україні існує два види фарбованих яєць – крашанки та писанки.
Крашанки – варені яйця, зафарбовані в один колір: жовтий, червоний, зелений, синій, фіолетовий, їх вживали до їжі, коли розговлялися на Великдень, і використовували у великодніх забавах.
Писанки – сирі яйця, з нанесеним на них символічним малюнком і зафарбовані у три-чотири кольори. Писанки не просто фарбуються: вони пишуться, тобто розмальовуються за допомогою особливих технічних прийомів. Від цього і сама назва їх – писанки.
Писанка – це не просто сувенір чи народна мініатюра, вона несе в собі високий заряд енергетики. Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров’я, на багатство, вкладаючи в це душу. Виготовлення писанок в українській традиції наділялось сакральним значенням та входило до звичаєво-обрядової сфери. За традицією розпочинали писати писанки з другої половини Великоднього посту, а найбільше їх виготовляли у четвер і п’ятницю перед святом Воскресіння Ісуса Христа. Вірили, що писанка вийде гарною лише тоді, коли під час її виготовлення поруч не буде нікого стороннього, тому розписували великодні яйця переважно на самоті.
На Великдень писанки та крашанки освячували у церкві, а потім використовували для прикрашання осель, у великодніх іграх або з ритуальною чи магічною метою.
У давнину писанки писали лише жінки, є згадки про те, що чоловікам та хлопчикам не можна було навіть заходити у кімнату, де пишуться писанки, тільки дівчата могли допомагати писанкаркам.
Писанки є ще дохристиянською традицією, однак коли йде мова про сам процес розфарбовування яєць, то завжди обов’язковою була молитва.
Напередодні від сонця запалювався вогонь. У день написання писанок майстриня мала встати дуже рано і йти по непочату воду. Під непочатою розуміється та, яку ще ніхто не встиг набрати, до прикладу, з джерела. Коли писанкарка йшла по воду, то не мала ні з ким говорити, навіть якщо дорогою когось зустрічала. На непочатій воді, яку гріли на вогні від сонця, робилися фарби, якими розфарбовували яйця. Поки людина робила всі ці ритуали, вона входила в певний стан.
Напевно, це було щось подібне до медитації або якогось стану зміненої свідомості.
Минають літа, а українська писанка не втрачає свою популярність, наповнюється новими барвами нашого життя і стає цінним надбанням української національної культури. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка є символом нашого народу.
« Як кувала зозуленька, як цвіла калина,
Що найкраща писаночка – Наша Україна!»
Майстер-клас проходив у теплій, дружній атмосфері. І дорослі, й діти захоплено працювали, кожен писав свою писанку, вкладаючи часточку своєї душі, кожен зі своїми думками, бажаннями… Створені писанки можна було забрати з собою, на згадку, а частину залишили, щоб передати нашим захисникам, як обереги!
Дякуємо за сприяння і допомогу в організації майстер-класу волонтерській організації «Уманський гуманітарний центр», доценту кафедри образотворчого мистецтва Олені Побірченко, а також студентам і випускникам кафедри, усім, хто долучився до цієї доброї справи! Бажаємо скорішої Перемоги, весняного сонечка і тепла!
