Виховний захід кафедри хореографії та художньої культури представлений на розгляд у конкурсі «Кращий захід мистецько-педагогічного факультету за 2014 рік» у номінації «Кращий виховний захід».
Викладачі та студенти спеціальності «Хореографія» провели виховний захід у нетрадиційній формі, присвячений 200 річниці з Дня народження Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Основною метою дійства був пошук студентами власного бачення і розуміння творчості Великого поета.
Зі вступним словом звернулася до студентів кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри хореографії та художньої культури Андрощук Людмила Михайлівна.
Розпочав свято студент 2 курсу Олександр Піщаний, показавши у танці власне бачення Шевченка.
Не нарікаю я на Бога,
Не нарікаю ні на кóго.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг – убогу ниву!
Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть. І дурю!
Себе-таки, себе самóго,
А більше, бачиться, нікóго?
Також було переглянуто документальний фільм «Великі українці. Тарас Шевченко».
Заздалегідь студенти отримали завдання поставити хореографічні етюди за творчістю Тараса Шевченка. Кожен обрав близьку для себе тематику.
Народна і особиста свобода як найбільше благо і єдина запорука суспільного добра, уявлення про соціальну і національну справедливість – це передові ідеї Шевченка, котрі жорстоко переслідувалися. Однак цим ідеям він був вірним протягом всього життя, не заважаючи на важкі поневіряння…
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Студенти 1 курсу спеціальності «Хореографія» прагнули показати переживання поета за долю рідної землі…
У творах Шевченка особливе місце посідає тема важкої жіночої долі, що намагалися передати студенти 1 курсу спеціальності «Хореографія»
Породила мене мати
У високих у палатах,
Шовком повила.
У золоті, в аксамиті,
Мов та квіточка укрита,
Росла я, росла.
І виросла я на диво
Кароока, чорнобрива,
Білолицая.
Убогого полюбила,
Мати заміж не пустила,
Осталася я
У високих у палатах
Увесь вік свій дівувати,
Недоля моя.
Як билина при долині,
В одинокій самотині
Старіюся я.
На світ Божий не дивлюся,
Ні до кого не горнуся…
А матір стару…
Прости мене, моя мати!
Буду тебе проклинати,
Поки не умру.
Творчість Великого Кобзаря надихає людей мистецтва, викликає глибокі переживання. Студентка 2 курсу спеціальності «Хореографія» Деніза Чернієнко написала вірш про свого улюбленого поета Тараса Шевченка і втілила ці слова у чуттєвому танці.
Неабияке значення для нас має поема «Гайдамаки» про національно-визвольний рух на Черкащині, фрагмент якої показали у свої постановці студенти 3 курсу спеціальності «Хореографія».
Все йде, все минає ‒ і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе… умирає… одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло…
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять,
Як над Вавілоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вічний без краю!.. люблю розмовлять,
Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою,
Співать тобі думу, що ти ж нашептав.
Порай мені ще раз, де дітись з журбою?
Я не одинокий, я не сирота, ‒
Єсть у мене діти, та де їх подіти?
Заховать з собою? ‒ гріх, душа жива!
А може, їй легше буде на тім світі,
Як хто прочитає ті сльози-слова,
Що так вона щиро колись виливала,
Що так вона нишком над ними ридала.
Ні, не заховаю, бо душа жива.
Як небо блакитне ‒ нема йому краю,
Так душі почину і краю немає.
Завершився захід колективною імпровізацією на тему картини Шевченка-художника «Видубицький монастир».
Ідеї Великого Кобзаря актуальні й сьогодні. У його творах – бурхливе життя, постійна боротьба, безстрашність перед труднощами, дух патріотизму всього українського народу. Головне для кожного – вдумливо читати, глибоко розуміти його поезію, переживаючи кожне слово і знайти «свого» Шевченка…
